Комунальна власність

Комуна́льна вла́сність — одна з трьох форм власності (поряд з державною та приватною). Також, поряд з державною власністю це одна з двох форм публічної власності.

За своєю суттю комунальна власність є колективною^[1].

Поняття «комунальна власність» і «муніципальна власність» є синонімами^[2].

В прикладному значенні, під комунальною власністю розуміють власність територіальних громад на належне їм майно, що використовується для спільних потреб громади і керується відповідними органами місцевого самоврядування.

В економічному значенні термін вживається для позначення сукупності відносин, пов'язаних певним майновим комплексом і певним суб'єктом господарської діяльності^[2].

Право комунальної власності

В об'єктивному значенні, під правом комунальної власності розуміється сукупність правових норм, які встановлюють та охороняють комплекс відносин з приводу належності певного майна територіальним громадам.

В суб'єктивному сенсі право комунальної власності означає речове право — право громади на певну річ (сукупність речей), що включає в себе правомочності володіння, користування та розпорядження цими речами.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає таке визначення суб'єктивного права комунальної власності: це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування^[3].

Суб'єктами пра́ва комунальної власності є територіальні громади первинного рівня (тобто жителі сіл; добровільних об'єднань у сільську громаду жителів кількох сіл; селищ; міст), територіальні громади вторинного рівня (жителі районів, областей), а також органи місцевого самоврядування, що здійснюють права́ комунальної власності від імені територіальної громади — представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування.

В іноземних країнах суб'єктами пра́ва муніципальної (комунальної) власності визнаються, як правило, тільки громади населених пунктів (а не районів, областей та аналогічних «об'єднавчих» муніципальних утворень).

Об'єкти пра́ва комунальної власності — це те майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

До об'єктів права комунальної власності, зокрема, належать: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування, а також відумерла спадщина.

Інститут комунальної власності в Україні

Історичний розвиток комунальної власності в Україні охоплює три основні етапи становлення:

І етап (кінець XVIII — початок ХХ ст.) — формування муніципальної власності як окремого інституту, спеціалізація фінансових інституцій у сфері муніципальної політики та поступове згортання цих процесів у 1920-х рр.;

ІІ етап (початок 1990-х рр.) — виокремлення комунальної як форми державної власності;

ІІІ етап (з 1996 р.) — розмежування державної та комунальної форм власності^[4].

В сучасній Україні комунальна власність історично виокремилася з місцевої державної власності — власності адміністративно-територіальних одиниць.

Основні нормативно-правові акти, що реформували відносини комунальної власності:

№ з/п	Тип	Назва	Дата прийняття	Власний номер	Чинність
1	Закон УРСР	Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування	01990-12-077 грудня 1990	533-XII	Не чинний
2	Закон УРСР	Про власність	01991-02-077 лютого 1991	697-XII	Не чинний
3	Постанова Кабінету Міністрів України	Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю	01991-11-055 листопада 1991	311 [Архівовано 16 Серпня 2014 у Wayback Machine.]	Не скасована
4	Закон України	Про приватизацію державного майна	01992-03-044 березня 1992	2163-XII	Чинний
5	Закон України	Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)	01992-03-066 березня 1992	2171-XII	Чинний
6	Закон України	Про оренду державного та комунального майна	01992-04-1010 квітня 1992	2269-XII	Чинний
7	Постанова Кабінету Міністрів України	Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій	01995-11-066 листопада 1995	891 [Архівовано 8 Жовтня 2015 у Wayback Machine.]	Не скасована
8	Постанова Кабінету Міністрів України	Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності	01996-02-1919 лютого 1996	222 [Архівовано 8 Жовтня 2015 у Wayback Machine.]	Не скасована
9	Конституція	Конституція України	01996-06-2828 червня 1996	254к/96-ВР [Архівовано 3 Листопада 2017 у Wayback Machine.]	Чинна
10	Постанова Кабінету Міністрів України	Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури	01996-12-022 грудня 1996	1443 [Архівовано 8 Жовтня 2015 у Wayback Machine.]	Чинна
11	Закон України	Про місцеве самоврядування в Україні	01997-05-2121 травня 1997	280/97-ВР [Архівовано 12 Червня 2014 у Wayback Machine.]	Чинний
12	Закон України	Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності	01998-03-033 березня 1998	147/98-ВР [Архівовано 11 Листопада 2012 у Wayback Machine.]	Чинний
13	Постанова Кабінету Міністрів України	Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності	01998-09-2121 вересня 1998	1482 [Архівовано 21 Вересня 2013 у Wayback Machine.]	Чинна
14	Кодекс	Земельний кодекс України	02001-10-2525 жовтня 2001	2768-III	Чинний
15	Кодекс	Цивільний кодекс України	02003-01-1616 січня 2003	435-IV	Чинний
16	Кодекс	Господарський кодекс України	02003-01-1616 січня 2003	436-IV	Чинний
17	Закон України	Про розмежування земель державної та комунальної власності	02004-02-055 лютого 2004	1457-IV	Не чинний
18	Закон України	Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності	02012-09-066 вересня 2012	5245-VI	Чинний

Також розроблена Концепція комунальної власності в Україні^[5].

	Правовий інститут комунальної власності в Україні переживає кризу, з якої його вивести може тільки нове покоління законодавства про місцеве самоврядування та оновлена практика його застосування і захисту. Це законодавство і практика повинні спиратись не на традиційний, а на ліберальний конституціоналізм...
— Ю.М. Тодика, Конституція України: проблеми теорії та практики

Одним із основних завдань реформи децентралізації, що проводиться в Україні після Революції гідності, є посилення ролі та спроможності територіальних громад, що означає зміцнення майнової основи місцевого самоврядування — комунальної власності^[6].

Набуття і реалізація права комунальної власності

Матеріальні та фінансові ресурси, які перебувають у комунальній власності, є надбанням територіальної громади.

Згідно зі статтею 142 Конституції України,

«Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проєктів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.»

Ефективність місцевого самоврядування вимірюється наявністю у громади достатнього місцевого бюджету, а також ефективно працюючої комунальної власності. Майно комунальної власності громада може використовувати для підтримання життєдіяльності міста, селища чи села. Комунальна (муніципальна) форма власності, наприклад на нерухоме майно та землю, дозволяє органам місцевого самоврядування мати додаткові джерела доходів. Загалом, комунальна власність виражає суспільні, економічні, політичні та територіальні інтереси^[2].

Процес створення комунальної власності описується за допомогою терміну «комуналізація». Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» в числі підстав для набуття права комунальної власності називає наступні:

передача майна територіальним громадам безоплатно державою (тобто «роздержавлення»);
передача майна територіальним громадам безоплатно іншими суб'єктами права власності;
створення майна органами місцевого самоврядування;
придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом^[7].

Крім того, органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори.

Місцевими податками в Україні є:

податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

збір за місця для паркування транспортних засобів;
туристичний збір^[8].

Комплекс прав власника майна, що перебуває в комунальній власності, встановлений статтею 143 Конституції:

«Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проєктів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.»

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з іншими формами власності.